Колишні
солдати не можуть знайти спільну мову
в сім’ї. Колишні солдати
не можуть знайти спільної мови в сім’ї.
Причини різні: одні через травми стають
агресивними, п’ють, інших не можуть
зрозуміти дружини, а деякі просто не
витримали і не дочекалися своїх чоловіків.
Волонтери кажуть: розлучитися може
кожна
десята пара, якщо чоловік побував
на війні. Психологи радять йти за допомогою, повідомляють Патріоти України з посиланням
на Вести.
35-річного жителя Кременчука
Сергія (ім’я змінено на прохання героя)
призвали ще в ході першої хвилі
мобілізації. «Я служив водієм-механіком.
Пройшов Карачун, був в Дебальцеве та ще
кількох не менш гарячих місцях», –
розповідає Сергій. Проблеми в сім’ї
почалися місяця через три.
«Ми прожили
щасливо вісім років, а перед мобілізацією
у нас з’явився довгоочікуваний первісток.
Дружина благала мене не ходити на війну.
Кричала, що залишиться одна з дитиною
на руках. Я умовив її, і начебто вона
мене зрозуміла. Але не надовго. Могла
дзвонити мені серед ночі, коли я під
кулями, і кричати: мовляв, на памперси
не вистачає. Умовляння не допомагали.
Коли я приїхав у відпустку, залишив їй
свою картку, куди надходила моя військова
зарплата, домовився з волонтерами, щоб
їй допомагали».
За словами Сергія,
дружина перша подала на розлучення. Але
він особливо і не заперечував, бо зустрів
на війні свою нову любов. «Мене відрядили
до іншої військової частини. Там я і
познайомився з моєю, тепер уже, нареченою.
Їй 27 років, вона – волонтер. Від дитини
я відмовлятися не буду, але спілкуватися
з колишньою дружиною особливого бажання
немає», – каже Сергій.
На відміну від
Сергія, боєць 128-й гірсько-піхотної
бригади з Мукачева Володимир і його
дружина Марина розлучаються не через
відсутність взаєморозуміння. Чоловік
ніс службу в Дебальцеве та його околицях
– Нікішине і Чорнухине. Там він отримав
серйозні поранення, став агресивним і
не сприймає зовнішній світ як раніше.
Дружина у всьому підтримувала Володимира,
але не витримала, коли він вперше за 15
років шлюбу підняв на неї руку. «Від
наших сварок стали страждати діти. Через
контузії у нього часто болить голова,
настрій то вниз, то вгору. Чоловік став
часто кричати, весь час в напрузі, а
ще вперше за 15 років шлюбу він підняв
на мене руку. Через сварки наша середня
12-річна дочка кілька разів намагалася
втекти з дому. У результаті чоловік сам
запропонував розлучитися. Зараз ми ще
оформляємо документи, але обидва
втомилися і так, напевно, буде краще»,
– розповіла нам Марина.
А Андрія з
Полтави з війни не дочекалася кохана
дівчина. «Ми жили разом три роки, на
новий 2014 рік, я зробив їй пропозицію,
вона погодилася. І ми планували весілля
на літо. Після анексії Криму я добровільно
пішов у військкомат. Дівчина мене не
підтримала, але коли був у зоні АТО,
писала, що буде чекати. Обручку з заручин
вона не знімала. У квітні я повернувся
до Полтави і дізнався, що вона поїхала
до Києва з іншим хлопцем», – поділився
з нами Андрій.
Звичайно, статистику
розлучень військових поки ніхто не
веде. Але волонтери, які тісно спілкуються
з солдатами, підтверджують: розлучення
можуть стати частим явищем. «Проблеми
є у всіх, на мою думку, розлучатися може
кожна десята пара. Як правило, це пов’язано
з тим, що дружини не готові приймати
своїх чоловіків зміненими після війни.
Наприклад, нещодавно хлопці розповідали,
що їх товариш по службі після АТО,
незважаючи на те, що в будинку у нього
підведені комунікації, користується
тільки туалетом на вулиці. Його сімейні
таких дивацтв не розуміють. Або ще
поширена проблема: жінки просто не
усвідомлюють масштабів війни, не
розуміють, що людину потрібно буде
прийняти і підтримати, а не намагатися
поламати», – говорить волонтер зі Львова
Лана Борисова.
Як розповів
психолог-консультант Олексій
Васильєв, проблеми чекають абсолютно
всі сімейні пари, які пережили війну.
«Після будь-якої війни була тенденція
до розлучень. Це закономірність, і треба
йти за допомогою до фахівців».
А
координатор психологічної служби одного
з кризових кол-центрів, психолог Володимир
Манко радить військовим розповідати
своїм сім’ям, що з ними там відбувалося,
а не мовчати: «З цим треба жити. І про це
треба говорити, щоб сім’я розуміла, з
чим зараз живе їх близька людина».
Ілюстрація: ЖЖ